для даного випадку

1) special, especial

2) ( що стосується окремої галузі) specialized

3) ( для даного випадку) ad hoc

даний випадок; даний час

* * *

1) що не личить; не до лиця

2) непідхожий', неналежний; невідповідний; непридатний

3) непристойний

* * *

1) непідходящий, неналежний; невідповідний

2) що не пасує; що не підходить для даного випадку ( про одяг)

3) непристойний

слово тільки для даного випадку

1) непідходящий, неналежний; невідповідний

2) що не пасує; що не підходить для даного випадку ( про одяг)

3) непристойний

НАЦІЯ - спільнота людей, об'єднаних низкою чинників, серед яких найважливішими є етнокультурні (див. етнос) та політико-правові. У відповідності з визначенням Сміта, Н. - це колектив людей, "що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів". У цьому переліку ознак не розмежовано т. зв. "об'єктивні" ознаки (ті, що піддаються спостереженню та опису - особливості поведінки, мови, політичні та правові установи тощо) та суб'єктивні ознаки (що стосуються того, як саме окремі люди усвідомлюють, почувають, уявляють свою належність до одного цілого, яке вони називають "Н."). Розглядаючи спільні об'єктивні ознаки, важливо зважати на те, чи деяка спільна ознака є власною (тобто є унікальною, властивою тільки даному колективу людей), чи цю спільну ознаку дана Н. поділяє з іншими Н. Більшості Н. властиві тільки деякі ознаки, а то й одна із набору спільних (об'єднувальних) ознак, які пов'язуються з поняттям Н. Якщо брати, з одного боку, об'єктивні ознаки (етнокультура, мова, релігія, територія, спільна історія, економіка, політико-правові установи), а з іншого - суб'єктивний чинник (усвідомлення належності людей до одного колективного цілого), то можна встановлювати роль кожного із цих чинників в тому чи іншому випадку. Що стосується європейських Н., то із чинників, які відіграли найважливішу роль у становленні Н. та відіграють найважливішу роль в об'єднанні індивідів в Н., до цих чинників слід віднести спільну територію (компактне проживання), етнічний та політико-правовий чинники. З ними так чи інакше пов'язаний суб'єктивний чинник - національна самосвідомість. У даному випадку йдеться не про роль тих чи тих чинників у виникненні Н., а про те, що об'єднує людей у Н. За умови, коли, за винятком хіба що компактного проживання на певній території, не існує ніяких спостережуваних особливостей (релігії, мови, політичних установ, які були б наслідком власної політичної традиції тощо), але існує сильно виражене усвідомлення своєї громадянської згуртованості та окремішності, можна твердити про існування політичної Н. Але це крайній випадок: переважно національна свідомість тримається завдяки наявності деяких спільних і бажано унікальних (для даного колективу людей) особливостей (або принаймні деякого унікального поєднання об'єктивних ознак, кожна із яких, взята окремо, може бути спільною в даної Н. з іншими Η.). Н., що має волю до ствердження своєї національної ідентичності, як правило, не покладається лише на суб'єктивний чинник, а прагне (іноді ціною великих зусиль) створити основу для суб'єктивного чинника у вигляді деякої об'єктивно наявної ознаки (яка б наголошувала її унікальність). В залежності від того, які з об'єднувальних чинників - етнічні чи політико-правові - відіграють провідну роль, термін "Н." набуває і відповідно передається двома термінами - "етнічна (культурна) Н." та "політична Н.".

adj лат. для даного спеціального випадку; для даної спеціальної мети; який створюється в кожному окремому випадку

- ad hoc arrangement спеціальний захід

- ad hoc body спеціальний тимчасовий орган

- ad hoc committee спеціальний комітет

- ad hoc arbitration

- ad hockery n рішення, постанови або правила, прийняті для даного конкретного випадку

АВТОНОМІЯ і ГЕТЕРОНОМІЯ ( від грецьк. αυτονομία - незалежність; ετεροζ - інший) - у найзагальнішому значенні словом "автономія" позначають наявну міру незалежності будь-якого явища від зовнішньої причинної зумовленості. Терміном "гетерономія" позначають, зовнішню зумовленість чого-небудь у будь-якому сущому. Будь-яке суще має деяку основу ("суть") своєї якісної визначеності, але ця основа або суть (внутрішнє, глибинне в явищі) може існувати тільки завдяки оточенню, яке обмежує і тим визначає кордони сущого. Проте оточення не тільки обмежує будь-яке суще в його бутті, а вплітає це суще в систему взаємодій та взаємозв'язків. У природничих науках основну увагу звертають на найважливіші умови, від яких залежить буття даного сущого; але при цьому виходять з припущення, що всі інші види взаємозв'язків у Всесвіті залишаються незмінними. Цей взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнього в явищі і його оточенні) властивий для всього, що існує, тому А. і Г. можна вважати категоріями онтології. Тема успадкування і мінливості (пристосування організмів до середовища) - одна з важливих тем в еволюційній біології. Кожний людський соціум володіє більшою мірою автономії, ніж будь-який біологічний. Ступінь цієї автономії визначається незалежністю, по-перше, від природного оточення, і, по-друге, від того, наскільки культура даного соціуму не підпорядкована впливові інших соціумів. У другому випадку термін "автономія" стає синонімом вислову "самобутність культурна". Можна, отже, говорити про ту чи іншу міру автономії (самобутності) етносів, націй, цивілізацій. Поняття А. і Г. застосовується також щодо окремої людини. Історичні дані свідчать, що в первісних (архаїчних) культурах переважали колективні цінності над цінністю особистої А. Поцінування А. (суверенності) особистості є передусім явищем модерного часу, яке здобуло особливо широке визнання в Зх. Європі у зв'язку з процесом демократизації. Цьому сприяло поширення філософських ідей, що перемістили в центр уваги проблему співвідношення свободи волі та зовнішньої зумовленості (детермінованості) свідомості та поведінки людини. До філософських течій XX ст., які визнають здатність людини бути суверенною особистістю і наголошують на цінності особистої А., належать: персоналізм, екзистенціалізм і ті напрями філософії людини, що закорінені в релігії протестантизму. Гетерономні тенденції виявляють позитивістські та еволюціоністські концепції; марксистське розуміння природи людини має виразний гетерономний характер. Поряд з позитивними елементами особистої А. модерне суспільство породило і певні негативні різновиди А. і Г. Індивідуалізм набув ознак "хибного індивідуалізму", коли егоцентрична етика, цілераціональність та абсолютизація технократичних підходів призвели до "атомізації суспільства" - появи індивідів, не пов'язаних між собою ніякими духовними взаєминами. До того ж, продукти діяльності людей виходять з-під їхнього контролю і, набувши автономного існування, перетворюють людей на свої власні засоби. Атомізоване суспільство породило також особливе суспільне утворення - "масу", специфіка психічних та поведінкових особливостей якої полягає в легкій навіюваності, піддатливості щодо зовнішніх впливів - з боку засобів масової інформації, ідеологій та харизматичних лідерів. Залежно від обґрунтування А. і Г. в етиці всі етичні концепції поділяють на дві групи - автономну та гетерономну етику. Найбільш виважену концепцію автономної етики у новочасній філософії обґрунтував Кант. Зароджена в надрах філософії Канта проблема інтерсуб'єктивності знайшла подальше осмислення у XX ст. - в комунікативній філософії (Апель, Габермас). Поняття А. відіграє також важливу роль у різних галузях прикладної етики - біоетиці, медичній етиці, екологічній етиці та ін. Одним із найважливіших тут є питання про межі особистої та колективної автономії. Напр., в медичній етиці проблема А. постає у випадку права людини розпоряджатися власним життям: загальновідомі дискусії етичного та правового характеру щодо самогубства, евтаназії, клонування, зміни людиною власної статі та ін. Складність проблеми в кожному з таких випадків полягає в тому, що розширення права особи вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж тягне за собою негативні соціальні наслідки (хай навіть у майбутньому). Що стосується автономії культурних спільнот - таких, як етнічні спільноти та нації, то тут важливим є питання збереження та захисту культурної самобутності етносів та націй від дії руйнівних чинників гетерономного походження. Це одна із найважливіших проблем етики міжнародних та міжетнічних стосунків.

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

КОНТЕКСТ - у найширшому значенні - сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знака, вислову, тексту, дії. У випадку словесних знаків (будь-яких висловів та текстів) розрізняють лінгвістичний та позалінгвістичний (ситуативний) К. Лінгвістичний К. - це текст, який оточує будь-який вислів (слово, фразу, частину тексту), що впливає на значення даного вислову. Коли говорять, що в даному К. даний вислів має таке-то і таке значення, то мають на увазі ту частину тексту, яка впливає на значення вислову. Позалінгвістичний (ситуативний) К. - це сукупність деяких обставин, від яких залежить значення деякого вислову чи тексту. Сьогодні до цих обставин відносять різного роду неартикульовані передумови, традиції, конвенції, мову тощо Ж. ест, як деякий знак, набуває значення тільки з урахуванням сукупності обставин (ситуації), за яких хтось вказує на щось. Сенс окремих фраз, формулювань, ідей, текстів, як правило, змінюється у зв'язку зі зміною суспільно-історичної ситуації. Живучість текстів залежить від того, наскільки їм притаманний певний сенс, який не вичерпується їхньою "вписаністю" в дану суспільно-історичну ситуацію; одначе актуалізувати текст можна тільки шляхом його "деконтекстуалізації" і наступної його "реконтекстуалізації", тобто такого його перетлумачення, яке дозволяє тексту "працювати" в новій суспільно-історичній ситуації (як цей процес описав Рикер). Роль К. залежить від особливостей даної сфери діяльності. Розв'язання теоретичної проблеми не залежить безпосередньо від ситуативного К. (якщо це розв'язання не стає практичною проблемою для даної особи чи групи осіб): в який би час і в якій би ситуації теоретична проблема не була розв'язана, це оцінюють як досягнення Р. озв'язання практичної проблеми суворо прив'язане до певної практичної ситуації (обмеженої в часі): невчасне розв'язання практичної проблеми часто означає нерозв'язання проблеми взагалі Щ. оправда, різні практичні завдання мають неоднаковий "запас" часу для свого розв'язання: широкомасштабні суспільні реформи, як правило, розраховані на деяку історичну перспективу, тобто на ширший діапазон часу (одначе зволікання може мати дуже негативні наслідки, часто такі, що їх потім важко компенсувати). Увага філософів до К. зросла у зв'язку з т. зв. лінгвістичним поворотом у філософії та інтенсивним розвитком семіотичних досліджень. Сьогодні загальноприйнятим стало поняття контекстуального визначення терміна (на відміну від класичних способів визначення), впроваджене почасти завдяки операціоналізму. У філософії XX ст. з'явився особливий напрям під назвою "контекстуалізм", який визнає вирішальну роль лінгвістичного, суспільно-історичного та культурного К. у розумінні явищ, текстів, понять, ідей, цінностей.